Відсьогодні у православних християн починається Зелений тиждень. У цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там "завивають вінки на всі святки", співаючи при цьому відповідних пісень. Вінки в’ють з конвалії, незабудок, волошок, чебрецю, вплітають і полинь. Ставлять стіл під березкою, а на стіл випивку і закуску. Серед закуски завжди є смажена яєчня.

На Сході України тривалий час побутував звичай у четвер завивати березку. Посеред двору ставили зрубану молоду деревину, а під неї горщик з водою. Дівчата по черзі підходили до дерева і перекидали горщик з водою, а тоді брали берізку в руки і співали пісню. А тоді гуртом вирушали до лісу. І там їли й пили. По закінченні гуляння дівчата вибирали одну з березок для завивання вінків. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези плела собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок вже готовий, кожна пара кумувалася. Тобто одна одній через вінок передавали жовту крашанку і цілувалися через вінок. Після завивання вінків дівчата вертали до села.

В неділю, на Трійцю, дівчата йшли тієї берези, щоб розвивати вінки. Кожна пара розглядала свій вінок - чи ще свіжий, чи вже зів’яв. По цьому й визначали своє щастя, чи нещастя.

Етнологи стверджують, що вінки в українських народних обрядах є символом великої пошани, молодості й чистоти. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою — це оборона від злої напасти.

Старші селяни у четвер перед Трійцею просто неба варили різноманітні страви і влаштовували взаємне частування. Господині поливали молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. На межах полів господарі клали шматок хліба для русалок.

Бо вірили, що в цей день вони виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Тому в народі побутує ще одна назва цього четверга - Русалчин Великдень. За народними повір'ями, якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка лоскоче її, примовляючи - "За те тебе лоскотала, що мене не поминала!" - і може залоскотати до смерті.