Юрась був парубок моторний,
троянець файний, наче кінь.
В пальто своїм гасав проворний,
усюди ліз, куди не кинь.
А як загибла тая Троя,
що стала з неї купа гною?
І роль яку зіграв Юрась?
Розповісти пора настала.
Рожевий колір Троя мала,
вона Соцпартія звалась.
Там сивий Зевс писав у риму.
Засипав Трою, мов лайном,
оксюморонами своїми...
Його б з такими - у дурдом.
Його соратниця Вітрюха,
дзижчлива, мобви гнійна муха,
богинею схотіла стать.
І, Зевсу дулю показавши,
троянців декількох забравши,
втекла із Трої, курва мать.
Ще був там Чиж, троянець щирий,
з чортами солідарний Чиж.
Як всі птахи, запраг у вирій –
туди, де краще і тепліш.
Йому набридла Трої влада.
Він кинув Зевса, і за зраду
отримав Чиж держкомітет...
Ще був Юрась, окраса Трої.
Він змалку мітив у герої,
змалюю тут його портрет.
Юрась був писарем спочатку,
бо трохи вичитав буквар.
Зевс не давав йому печатку,
але довірив каламар.
Писав для Зевса той промови,
і різні вправи розумові
сяк-так виконував Юрась.
Серед троянців нечувалим
вважався інтелектуалом,
як наче серед жаб карась.
Та треба ж ліпшої кар’єри!
Бо що є писар? Свинський зад.
Юрась тоді проліз у пери -
зробивсь від Трої депутат.
Крім Зевса, був ще цар Юпітер...
Юрась відчув, куди дме вітер,
І швидко став казати „Так!”.
Юпітер ліпший од Зевеса:
мав любих друзів, гроші, пресу...
Оце-то батько і кунак!
Зевс плаче: де ж мої когорти?!
А хто ж за нього піде в бій?
Медовий Свиндусь повномордий
чи Паніковський, чорт рудий?
В обох заплила салом клепка.
За крісла учепились крєпко,
І кожен мнить: „я – генерал!”
І ці вже, мабуть, скоро кинуть...
Ой, гине Троя! Вої гинуть!
Так, люде гинуть - за метал.
Глава друга. Служіння Юпітеру
Юрась отримав пост міністра.
Пішов служити в МВС.
Він каркаде носив в каністрах,
такий некорупційний весь.
Було, на радість для газети
роздасть казенні пістолети,
мовляв, „Давиду од Юрка”,
то кошти пустить десь наліво...
Не красти тута - дивне диво,
як є посада хоч яка.
Щоб випхатися ближче к трону
І влади відкусить пиріг
створив він „юрооборону”.
Давид той самий допоміг,
Що надзвичайний був товариш.
Варив бабло, як ти не звариш.
На апельсини брав кредит:
мільйонів двадцять до получки
від альбіонської „ вонючки” -
на БАБа так казав Давид.
Юпітер вдячності тим часом
від висуванця захотів.
Юрась, як Феська за шинквасом,
По всіх усюдах затриндів,
що Золоте Руно здобуде.
„Я вам не обіцяю, люде –
я гарантую те руно!”
Благословив його Юпітер.
Сльозу тихцем щасливо витер:
„Оце служіння! Це – воно”.
Глава третя. Печера Циклопа.
Пливуть. Позаду десь Європа.
Удень пиячать і вночі.
Аж бачать – острів. Чий? „Циклопа” –
Папуга мовить на плечі.
„Поповнимо запаси їжі”.
„А може, там татари хижі
Або єхидина якась?”
„Та ми ж по сраці всіх, по пузі!
Ми ж - наче Оушена друзі!” -
Так хорохорився Юрась.
Вже острів. Он - печера в скелі.
Печерське все любив Юрась.
Поліз він з друзями у двері -
в діру Циклопа... Раптом - хрясь!
За ними отвір зачинився,
Тут сам сліпий Циклоп з’явився
з кийком бейсбольним у руках.
Циклоп клікуху мав «Профессор».
У шахтах виріс той агресор.
такий кошмарний - просто жах.
Хоча Юрась і обдристався,
від страху мало що не вмер -
але буквар йому згадався,
кобзар із читанок - Гомер.
Там у Гомера замість себе
Циклопу в жертву кинуть треба,
мовляв, барана чи вівцю...
І недарма Юрась чималим
вважався інтелектуалом –
запам’ятав науку цю.
От-от кінець... Циклоп страшнюга
відкрив хайло, кричить: „Ням-ням!”
Юрась завмер, обнявши друга...
Хіба прощатись із життям?
Аж тут – обкомівська порода! -
мерщій запхнув Циклопу в рота...
друзяку! Що, Циклоп, облом?!
А сам баранів взяв чимало,
мерщій на корабля, і драла!
Поплив за Золотим Руном.
http://www.nov-grani.com.ua
