Хабарництво стало проказою та нормою нашого життя не тільки в державному виконавчому, але й в політичному сьогоденні нашої країни. Що ,зокрема, спроваковано у пропорційній системі виборів. Найнебезпечнішим і найдорожчим у політичному житті є купівля-продаж результатів виборів. Нажаль у нашій країні – це застаріла звичка, яку цілком можливо викорінювати. Принцип подолання цього прокляття закладений в природі підприємництва.

Що є джерелом 100% корупції у демократичній країні?

Вважається, що рівень корупції почав різко зростати в усіх посткомуністичних країнах. В Україні неофіційні «правила гри» давно вже домінують над державними і систематична політична корупція на найвищому рівні створила прихований політичний режим та стала конституційною діяльністю державних інститутів. Ось, власне це й призвело до відсутності реальних покарань за корупційні дії, особливо, на вищих щаблях влади. Я б відзначив, що відсутність правових підстав для кваліфікації конкретного злочинного діяння, такого, як корупція та відсутність економічних стимулів уникати корупційних дій, призвело до появлення числа «щілин» в законодавстві та нормативних документах, що дозволяють вимагати хабарі. На мою думку, щоб чиновники перестали брати хабарі, вони повинні мати для цього економічні стимули та боятися жорстких санкцій за порушення законодавства. По-друге, мають бути реформовані ті сфери державного управління, які є найбільш корумпованими. Перш за все це сфера державних закупівель. Ось саме тому, корупція в нашій країні стала складним соціальним явищем, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави.

Яка система повинна бути, щоб вирішити вищезгадані проблеми?

Зверніть увагу, на те що в нашій країні корупція перетворилася на загрозу національної безпеки, що знищує українське суспільство. Власне, вона призвела до того, що фактично, у суспільстві почали функціонувати дві соціальні підсистеми, за якими ми ніби дотримуємося правових і моральних норм, а водночас використовуємо протиправні методи. І це є нормально, адже так звикли, привчили, тому що існує неофіційне середовище, у якому все будується на так, як це тепер прийнято та модно називати «поняттях». Тому, на мою думку, потрібно створити систему стимулів та санкцій, яка б допомогла викорінити цю «застарілу звичку» і включала у себе наступні кроки:

- позбавити всіх відповідальних представників держави, тобто, депутатів, суддів, прокурорів, працівників правоохоронних органів та державних службовців, імунітетів та привілеїв, які безпосередньо не пов’язані з виконанням їхніх посадових обов’язків, саме це зменшить число так званих «хабаромістких» функцій державного управління.

- збереження високого соціального захисту чиновників з позбавленням пенсійних та соціальних пільг у випадку вчинення корупційних дій, та по життєвою забороною виконувати будь які обов’язки на будь якій службі.

- запровадження практики грошових винагород за попередження хабарництва.

- введення зобов’язання чиновникам, та їх родичам, декларувати не лише свої доходи, але й видатки.

- встановити кримінальну відповідальність керівників державних підприємств, відомств, установ за порушення у сфері державних закупівель.

- обмежити доступ і повноваження тендерної палати України в рамках діяльності спілки громадських організацій, що супроводжує тендерний процес.

- провести аудит та вилучити з регуляторних нормативних актів всі положення, що дозволяють діяти в обхід загальних норм, а прийняття рішень зробити прозорим за допомогою конкурсів, тендерів.

Отже, ви пропонуєте передбачити ряд змін до законодавства України, а також додаткові витрати на стимулювання. Тоді, за якими ж критеріями можна буде оцінити реалізацію всіх цих процесів?

Зменшення числа корупційних дій, можна буде фіксувати шляхом моніторингу та суспільною оцінкою стану справ з корупцією.

Майже 47 % українців, котрі мали справу з державними посадовими особами упродовж останніх 12 місяців, зазначають, що були безпосередньо втягнуті в корупційні дії у тій чи іншій формі. Які, на Вашу думку, гілки влади, та сфери державного правління є найбільш корупційними?

Реалізований нами проект «Сприяння участі громадян у протидії корупції в Україні» у травні 2007 року, дає можливість зробити наступні висновок, що система судочинства користується найменшою довірою серед всіх державних органів. Також саме ця гілка влади є найменш значимим державним органом з точки зору подолання корупції. Серйозною проблемою, є її несправедливість, тому що реальний досвід зіткнення громадян з проявами корупції в системі судочинства є істотним.

Слід відзначити, що за результатами опитування, значна частина респондентів, вказала на недоліки у системі надання державних послуг та етики в органах влади. Тому що, брак адекватного контролю над органами влади вважається серйозною проблемою, саме тут панує надмірна бюрократія.

Обмежений доступ до безкоштовної вищої освіти становить одну з найсерйозніших проблем. Ось, тому корупція є поширеним явищем в університетах. Тут домінує принцип «або ви самі даєте, або ми вас про це про це тонко попросимо».

Сьогодні багато хто робить гучні заклики проти «тіньової економіки». Як би Ви оцінили соціальне пояснення існування тіньової економіки – українці просто не звикли довіряти державі і платити податки?

Я думаю, що це має місце. У нас справді існує криза довіри, причому на всіх рівнях: громадяни не довіряють політикам, політики не довіряють громадянам і один одному. На жаль, для цього є підстави, оскільки громадяни, які утримують за свої кошти державний апарат, не отримують публічних благ, на які вони очікують. Тому тут питання не тільки недовіри, але й об'єктивного стану речей – держава не надає публічних благ належної якості.

Чи можуть самі громадяни взяти на себе справу боротьби з корупцією і тіньовою економікою?

Це важко уявити, крім як у вигляді якоїсь революції – але все ж таки...

Я не виключаю появу якихось форм самоорганізації громадян, які б здійснювали, наприклад, правову допомогу тим, хто потерпає від корупції. Але такі форми діяльності не будуть приносити якихось суттєвих результатів, якщо вони не будуть підтримані глибокими реформаторськими діями –прийняттям більш прозорих законів, реформуванням системи державного управління, тощо. Суспільство може побороти корупцію, якщо зі своїх рядів буде висувати людей, які братимуть на себе цю місію, але вже на вищих щаблях влади. Якщо мова йде про кримінальну тіньову економіку, то з нею потрібно боротись. Якщо ж йдеться про тіньову економіку в дозволених видах діяльності, то тут потрібно співставляти можливі позитиви від “детінізації” цих секторів з вартістю “антитіньових” заходів і їх впливом на економіку загалом. Скажімо, якщо йдеться про малих підприємців, то проконтролювати обсяги їх діяльності дуже важко, а в багатьох випадках майже неможливо. Тому простіше визнати, що їх звітність є більш-менш адекватною. Крім того, є певні види діяльності, які не фіксуються статистикою не тому, що вони приховуються, а тому що сама статистика має вади. Але загалом, боротьба з тіньовою економікою в цілому є простим і послідовним напрацюванням прозорих та ефективних законів.

А Ви можете назвати ті сектори економіки, які є найбільш “тінізованими”?

Я думаю, що тіньова економіка існує у всіх секторах, тому важко сказати, де її більше чи менше. Можу висловити припущення, що значні тіньові схеми існують в експортно-імпортній діяльності, і її обсяги значно відрізняються від офіційної статистики. Великим рівнем корупції і тіньових схем відрізняється медицина і освіта. Для всіх нас не є секретом, що отримати медичні послуги неможливо без якихось додаткових доплат, які не потрапляють на рахунки лікарень і поліклінік. Те ж саме можна сказати і про освіту – особливо вищу – коли суми “вступних внесків” відомі майже кожному абітурієнту.

Хто на Вашу думку має боротися з корупцією?

Чим більше органів державної влади борються з якимось негативним явищем у суспільстві, тим менша імовірність, що така боротьба буде успішною. Не стала винятком і боротьба з корупцією. Звичайно, що самі громадяни не зможуть справитися з корупцією, якщо активну роботу не проводитиме держава. Не зважаючи на те, що в основу законодавства закладено принципи вільного доступу до інформації про діяльність органів, сьогодні існують хиби або відсутність підзаконних актів, що визначають критерії інформації з обмеженим доступом, терміни надання інформації, платний доступ до інформації та недосконалість судової системи зумовлюють фактичну непрозорість державних органів. Повний і вільний доступ до інформації про діяльність інституцій гарантовано лише засобам масової інформації. Ось тому, “четверта гілка” нашої влади, повинна якомога об’єктивніше та своєчасно надавати інформацію, що дасть можливість громадянам оцінити, наскільки результативні дії уряду, наскільки ефективно уряд витрачає кошти платників податків. Саме, це є наріжний камінь публічного контролю за діями уряду у будь-якій сфері. Також, я не виключаю появу якихось форм самоорганізації громадян, які б здійснювали, наприклад, правову допомогу тим, хто потерпає від корупції. Але такі форми діяльності не будуть приносити якихось суттєвих результатів, якщо вони не будуть підтримані глибокими реформаторськими діями –прийняттям більш прозорих законів, реформуванням системи державного управління, тощо. Суспільство може побороти корупцію, якщо зі своїх рядів буде висувати людей, які братимуть на себе цю місію, але вже на вищих щаблях влади. Але багато що тут залежить, як би не пафосно це звучало, від рівня розвитку громадянського суспільства.

Розмову вела Галина Тимошук